Лауреат премії ім. Уласа Самчука зізнається, що не продав жодної своєї книжки – все лише дарував

Цьогоріч лауреатом міської літературної премії імені Уласа Самчука став Микола Панченко – за книгу вибраних поезій «Твори». Ми поспілкувались із поетом, аби більше дізнатися про життєвий і творчий шлях лауреата.

Родом Микола Олексійович Панченко із Донеччини. Навчався у Дніпропетровському технікумі та Київському інститут фізичної культури. Служив у воєнно-морських силах Балтійського флоту. А з 1962 року проживає у Рівному. Працював викладачем у Рівненському кооперативному технікумі, згодом інструктором облради добровільного спортивного товариства «Спартак», облпрофради, дирекції ВАТ «Укртелеком». З 2015 року є членом Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України.

Талант до римованого рядка в Миколи Олексійовича відкрився рано, ще в початковій школі, коли з’явилися перші вірші, присвячені збору врожаю та спорту – це були перші дитячі проби пера. Навчання, служба в армії – у цей період юнак продовжував потроху писати. Та вперше його поезія вийшла друком саме у Рівному. У 1975 році декілька віршів надрукували в молодіжній Ррвненській газеті «Зміна». Згодом його поезії з’явилися і в газеті «Червоний прапор». Також Микола надіслав їх і в редакцію республіканського журналу «Прапор», що видавався у Харкові, де в №12 за 1975 рік також вийшли друком його вірші.

– А потім так життя складалося, що не вистачало часу ні на писання, ні на пошук видань, які б друкували мої вірші. Писав потроху, систематизував, але не видавав напрацьоване. І тільки у 2012 році вдалося видати першу збірку поезій «Суворий досвід сивих літ»»,  а згодом, у цьому ж році світ побачила і друга збірка під назвою «Дурман доби». Пізніше вийшли друком й інші збірки: «Совісті не здавши висоти» (2013), «Сіялось горе, а ми − виростали» (2015), «України вулкан клекоче» (2016). А в 2017 році вийшла друком збірка «Твори»,  до якої увійшли поезії за весь період творчості, з 2012 і до 2017 року. Тут представлено десять розділів, кожен з яких – на окрему тематику, що, втім, гармонійно поєднується між собою. Щоб видати цю збірку, ми підібрали поезії по тематиці та гармонійності, – розповідає Микола Панченко.

До слова, міська літературна премія імені Уласа Самчука, якою було удостоєно поета за цю поетичну збірку,  заснована відносно недавно (2012 рік) з метою увічнення пам’яті видатного українського письменника Уласа Самчука. Премію присуджують щорічно до дня народження письменника, який відзначається 20 лютого.

 

Актуальні проблеми сьогодення, щира любов до Вітчизни, до українських мальовничих пейзажів, глибоке співпереживання за долю та майбутнє держави і нації – ось основна тематика поетичних творів автора. Творчість Миколи Панченка – це протест нелюдським умовам життя пересічних українців, безбожній владі, війні, яка забрала і продовжує забирати наших синів. Це протест проти хабарників-політиків, несправедливості та суцільної брехні, що лунає з уст нинішніх провідників народу, це крик душі. Поезія-викриття тієї страшної реальності, того безпробудного рабського сну, від якого наш люд ніяк не може пробудитися і обрати собі достойних отаманів, керманичів. Які найдуть слова, щоб об’єднати українців та домогтися благополуччя для всієї нації й кращого майбутнього для наступних поколінь. Звичайно, є в автора любовна та пейзажна лірика, але основний каркас тематики поезій сформований саме на проблемах української сучасності.

Поділився пан Микола і секретом написання віршів.

– Цей процес займає чимало часу. Буває на одному подиху пишеться, іноді доводиться поміркувати, а є дні, коли нічого не пишеться… Іноді вже написане після повторного прочитання коректую, виправляю. Трапляється й таке, що початковий текст кардинально міняється. Тема – це точка опори, наріжний камінь майбутнього вірша. До написання надихають події, що відбуваються у нашій державі, також натхнення може прийти після чи під час читання поезії інших авторів. В мене є вірші, які мають епіграфи, це або уривки прочитаних мною творів, або перлини народної мудрості:

Поволеньки приходимо до тями…

Чи не висока плата для прозрінь –

Покутувати юними смертями

Гріхи усіх минулих поколінь?..

                                    Галина Гнатюк

 

Вчора вони ще були,

Кі-бор-ги…

Сьогодні, вибачте нам, ми –

не боги,

Сьогодні – ми не сплатили

За хлопців борги;

Сьогодні – перекреслити смерть

Нема у нас

Санкцій;

…Сьогодні – може, були б вони

Поетами, вченими;

Сьогодні – може б вони йшли

З нареченими,

Радість відчувши солодку –

«Жених!..»

 

– Першим мої вірші читає редактор Євген Шморгун, – розповідає Микола Олексійович. – Іноді після прочитання він дає свої рекомендації, а я тоді погоджуюся чи не погоджуюся із ними. Навіть прозу пробував писати. Маю в доробку новелу. Я навіть передав її Шморгунові, а потім передумав та вирішив допрацювати. Поки вона ніде не опублікована, в майбутньому можливо з’явиться така нагода.

Микола Олексійович зізнається, що перечитав безліч найрізноманітнішої поезії різних авторів і різних епох. І рекомендує не зациклюватися на творчості одного автора – саме це допомагає розширити кругозір. Проте він не обирає собі кумирів, оскільки доробок кожного автора багатогранний і цікавий: тематика, засоби написання, стиль написання та інше.

Крім поезії, пан Микола у свій час дуже цікавився різними методиками оздоровлення, які застосовує і сьогодні. Починаючи від простих народних рецептів і закінчуючи лікувальним масажем. Адже у свій час він відвідав безліч навчальних курсів із різних видів масажу. Автор володіє і навиками точкового масажу та за допомогою певних точок на тілі може провести діагностику проблем організму. Знайомі, які знають про цей талант пана Миколи, при потребі звертаються за допомогою.

– Дуже вболіваю за нашу державу. Найперше мені хотілося б, щоб в Україні нарешті настав мир, серце болить за тих молодих хлопців, що перебувають в зоні АТО. Щоб наші діти та онуки жили достойно, мали можливість працювати і розвиватися у своїй державі, а не покидати сім’ї та емігрувати за кордон у пошуках кращої долі та заробітку.

Чи я у вас, мамо,

Увесь хліб поїла?

Що ви мене туди віддали,

Куди я не хотіла?

                      Українська народна пісня

У вишиванках,

Стрункі та тоненькі –

На палець талії! –

Прощались дівчата…

Глушили мотори

Сучасні романси та арії

«Очі чорнії!

Очі карії!»

Ми відлітаємо!

Ми відлітаємо!

Схиляйтесь до ніг наших ніжних,

Іспанії,

             Франції,

                            Італії…

– Наша українська земля багата на розумну та ініціативну молодь, було б добре, щоб саме такі люди прийшли до влади, та за стільки років навели б порядок у цьому хаосі корупції, безчинства та безкарності, – сподівається поет і часто говорить про це у своїх віршах.

Зізнається, що шанувальників вистачає, а от жодної книжки так і не продав – все подарував своїм друзям і читачам.

– Сім’я мою писанину не розуміла, допоки не відвідали презентації останньої збірки «Твори». І були дуже здивовані, коли на презентації книжки публіка зі знанням справи похвально відгукувалася про мою творчість, – посміхається Микола Олексійович. – А взагалі друкуватися зараз задоволення не з дешевих, і якби не мої друзі, які допомагали при видавництві кожної зі збірок, напевно, мої твори так би й не побачили світ. Тож я щиро вдячний всім друзям, що так чи інакше підтримали видавництво моїх поетичних збірок, вірили в мене і надихали.

Автор: Надія Романчук

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ