Новий закон про трансплантацію органів: позиція рівненських чиновників, священиків та юристів

У четвер, 17 травня, Верховна Рада дозволила трансплантацію органів і посмертне донорство в Україні. Фахівці уже намагаються дати свою оцінку новоприйнятому документу. Церква поки мовчить. А чиновники Рівненщини очікують вказівок зверху. 

Законопроект про трансплантацію (№ 2386а-1), який підтримало 255 народних обранців (в тому числі усі нардепи від Рівненщини), пропонує надати право українцям за життя приймати рішення про донорство своїх органів після смерті. За словами авторів закону, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на мільйон населення, що становить близько трьох тисяч донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим. Тільки на Рівненщині близько сотні людей потребують пересадки нирок. І лише 20 осіб, за даними кількарічної давнини, перебувають на обліку як особи, яким здійснили пересадку нирки, печінки.

До цього моменту в Україні питання трансплантації регулювалися законом 1999 року «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», який, як можна здогадатися, був дуже далекий від сучасних реалій. Тож зрозуміло, що в цьому питанні ми немилосердно відставали від усього цивілізованого світу.

До 1 жовтня 2018 року, відповідно до прийнятого закону, має бути створена Єдина державна інформаційна система трансплантації для збору, реєстрації, накопичення відповідної інформації, а також здійснення об’єктивного і неупередженого розподілу анатомічних матеріалів людини, визначення пари донор – реципієнт. Але поки на Рівненщині ніяких розпоряджень немає.

За словами начальника управління охорони здоровя Юрія Осіпчука, зараз вивчається необхідність створення та прийняття підзаконних актів задля регулювання усіх необхідних питань.

– Поки ми не отримували ніяких конкретних розпоряджень. Читаємо прийнятий закон. І особисто я вважаю, що необхідно використовувати усі можливі ресурси, щоб врятувати життя людини, не зашкодивши здоров’ю іншої. Певен, трансплантацію органів потрібно здійснювати під суворим державним контролем, – стверджує Юрій Осіпчук.

Згідно з текстом закону, тепер в Україні дозволене посмертне донорство, щоправда, тільки за умови, що на це людина ще прижиттєво дала згоду. А ще в законі передбачено донорство від родичів, що діє і сьогодні і регулюється законом 1999 року, але є і новація – «злиття у формі перехресного донорства», тобто можливість обміну людей органами. Наприклад, є людина, якій потрібна пересадка печінки, але його родич, готовий стати донором, має іншу групу крові. При цьому є інша сім’я з такою ж проблемою, але їх донор ідеально підходить для людини з першої сім’ї і навпаки. Тепер вони зможуть допомогти один одному – тобто стане можливим обмін органами між живими донорами, які не мають родинних зв’язків.

Зрештою, закон 1999 року дозволяв (теоретично дозволяв) заповідати свої органи після смерті. Але ця процедура була настільки нечітко прописана, що було зовсім незрозуміло, кому нести відповідну заяву і як все повинно відбуватися. У новому законі усі ці процедури прописані дуже чітко. Тож людина при житті запросто може написати заяву, що після своєї смерті вона готова стати донором.  Писати подібні заяви, відповідно до закону, може кожна повнолітня дієздатна людина.

Дані про такого «потенційного донора» вноситимуть у Єдину державну інформаційну систему трансплантації. Проте в будь-який час людина може відмовитися від своєї позиції.

Примітно, що живий донор, який надав анатомічні матеріали, має право на:

  • безкоштовне медичне обстеження, безпосередньо пов’язане з донорством;
  • безкоштовну медичну допомогу в разі виникнення хвороб або ускладнень здоров’я в зв’язку з донорством анатомічних матеріалів;
  • перевагу в отриманні анатомічних матеріалів у разі потреби проведення йому трансплантації;
  • після взяття у нього анатомічних матеріалів донору надається одноразова оплачувана відпустка тривалістю три календарних дні без урахування святкових і неробочих днів, яка за заявою донора може бути приєднана до щорічної відпустки в поточному робочому році;
  • живому донору в установленому законодавством порядку відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров’я у зв’язку з виконанням ним функцій донора анатомічних матеріалів людини, з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціальну, трудову та професійну реабілітацію;
  • живий донор в разі настання інвалідності у зв’язку з виконанням ним функцій донора має право на передбачену законом пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання незалежно від тривалості страхового стажу та надбавку до неї;
  • в разі смерті живого донора, яка настала в результаті виконання ним функції донора, непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника незалежно від тривалості його страхового стажу в порядку, встановленому законом.

Але порядок реалізації цих прав повинен розробити Кабмін.

Крім цього, також закон визначає і перелік осіб, які не можуть бути живими донорами:

  • люди, які відбувають покарання;
  • іноземці та особи без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;
  • особи з важкими психічними розладами;
  • пацієнти, які мають важкі захворювання (які можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю);
  • вагітні, а також ті, хто раніше вже надав орган або його частину на трансплантацію.

Також передбачено створення спеціалізованих відділень трансплантології при акредитованих закладах, будуть працювати етичні комітети, які будуть контролювати дотримання прав донорів і реципієнтів, положення про які має розробити уряд. А найближчим часом має розпочатися підготовка трансплантокоординаторів – людей, які контролюватимуть процес на кожному етапі.

Відповідно схема роботи в законі прописана вкрай зрозуміло і чітко. Лишилося лише її втілити в життя. Згідно із документами, запрацювати закон має вже з 1 січня наступного року. Хоча самі медики зауважують, що на реалізацію таких планів потрібно два-три роки.

За словами священика Української православної церкви Київського патріархату Василя Лозинського, свою офіційну позицію стосовно нового закону Церква поки не оприлюднила. Однак у нього, як і в кожної людини, є своя позиція:

– Справа порятунку життя людини – хороша справа. Адже якщо людина за життя вирішила пожертвувати свій орган іншій людині – це сприймається тільки позитивно. Але часто благе діло диявол використовує на свою користь. Тому-то перед прийняттям закону Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій оприлюднила свою позицію стосовно цього, з якою погоджуюся і я. Просили, зокрема, підтримати підхід «презумпції незгоди» на трансплантацію. Цей підхід передбачає неможливість проведення подібних операцій без прижиттєвої письмової згоди донора, а у разі її відсутності – за умови письмової згоди його найближчих рідних. Бо абсолютно неприйнятною для Церков і релігійних організацій є торгівля органами. Мова повинна йти лише про дарування, а не про продаж. Аби цю добру справу не перетворили на бізнес, – каже священик.

У свою чергу юристи зауважують, що, звичайно, прийняття цього закону має позитивно відобразитися у майбутньому на кількості врятованих життів українців, бо документ близький до ідеального. Однак не варто забувати, що тепер повинен бути створений і налаштований механізм трансплантології, інакше новий закон буде працювати так само, як і попередній – тобто ніяк.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ