Про кохання-зітхання і справжню любов, або «Якщо вам щось не підходить – міняйте партнера»

У стосунки треба йти – такий меседж намагалася донести відвідувачам лекції рівненський практикуючий психолог Анна Нижник. Напередодні Дня Святого Валентина у рівненській книгарні «Є» говорили про кохання, звідки воно береться і як пов’язано з нашим дитинством, чому люди закохуються, але не можуть бути разом, і як саме наша психіка обирає партнера.

У рамках презентації книжки Ханни Фрай «Математика кохання» гештальт-терапевт Анна Нижник розповіла про глибинні витоки закоханості, яка повертає нас у раннє дитинство, коли формуються ключові функції і потреби особистості. Ті потреби, які у нас не були закриті через маму і тата, згодом у дорослому віці ми намагаємось закрити за допомогою партнера. Психіка людина налаштована на такий пошук, коли наш партнер має попасти саме в наш штрих-код, в наш набір особистих рис. Але на відміну від голлівудських фільмів, хеппі-ендом такі пошуки закінчуються не так часто. І тут психологія радить в першу чергу усвідомлювати себе і свої потреби, але аж ніяк не сподіватися, що партнер повинен зробити вас щасливим просто тому, що вам так хочеться. А якщо не зробив, то треба уходити від таких стосунків. Друга частина лекції присвячена тому, як правильно будувати стосунки, що відбувається у шлюбі, як міняються партнери при народженні дитині і коли нарешті в житті людини може з’явитися любов.

Об’єкт не унікальний

Існує один дуже важливий момент, наголошує психолог: у стосунки треба йти! Це боляче, це страшно, це небезпечно. Але якщо ви хочете щось з’їсти, вам доведеться відкрити рот. А якщо хочете взяти собі щось у серце, вам доведеться відкрити серце. Тобто вам доведеться показати іншій людині свою ранимість, свої бажання і не бажання, мовляв, це я люблю, а це не люблю. Це мені давай, а це мені не давай, а не просто – угадай… Не угадав – ну і всьо!

– Так дуже довго можна міняти партнерів, так і не «наївшись». Тож психологія не підтримує цю ідею, що любов – одна на все життя. Бо так бути взагалі не може фізіологічно, оскільки людина створена і запрограмована, в тому числі біологічно, для розвитку і продовження роду, і не дай бог ваша кохана людина помре, або поїде жити кудись на пмж у США. А у вас одна любов на все життя, і вам 18… Уявляєте, скільки самотніх людей ходили би по світу? Ми би вже давно всі вимерли.

Психологія та психотерапія не підтримують цю унікальність об’єкта. Об’єкт закоханості може бути замінений, ви можете закохатися в когось іншого.

Хоча коли ви закохані, вам так не здається, бо там спрацьовують інші механізми, які звужують свідомість, і вам здається, що саме ця людина найпрекрасніша в усьому світі. І тому вийти із стосунків, навіть деструктивних, не так просто. Не так просто піти, пережити, забути і вирішити по розрахунку, що я закохаюсь у когось кращого. Так не вийде. Доведеться пережити багато болю і зазвичай це відбувається після того, коли ви вже дуже багато разів розчарувалися. Коли вам зробили так боляче, що цього болю більше, ніж радості. І тоді воно ніби відсихає і ви уходите. І це нормальний процес, так і має бути, – пояснює Анна Нижник.

Усвідомити свою відповідальність

Але із набуттям досвіду система кодів може не спрацьовувати. І що ж тоді робити далі, спитаєте ви. Психолог та гештальт-терапевт Анна Нижник радить вивчати себе і починати усвідомлювати свою відповідальність за те, що хтось робить мене щасливою.

– Справа в тому, що основні критерії, що мене люблять і у мене все добре – на цьому, до речі стоїть весь Голлівуд, – полягають в тому, що «він має давати мені щось, що я хочу, має робити мене щасливою».

Більшість із нас надивились романтичних фільмів про кохання і впевнені, що все має бути так, як я хочу. Все має співпасти і все має бути добре – у мене, через нього. Він має зробити мене щасливою.

Тобто він має зварити, зустріти, подарувати, сказати, обійняти – і саме в той момент, саме в такій послідовності, саме так, щоб мені воно «зайшло». І в цьому ніби визначається, чи це та людина, чи не та. Але так буває дуже рідко. Бо інша людина – чужа, вона мене не знає, а якщо пізнає, то якось по-своєму. І це той момент, звідки починаються популярні і в принципі достойні теорії про те, що над стосунками треба працювати. Але я підтримую інше формулювання: потрібно починати усвідомлювати свою відповідальність. Тобто вихід із цієї ситуації такий, що я виробляю інструкцію, я слухаю себе і розумію: оце я, мої батьківська і материнська фігури, це моє, й інша людина мені нічого не винна. Адже якщо я хочу, щоб інша людина зробила мене щасливою, я для початку маю зрозуміти, хто я, які в мене потреби не закриті, що саме радує мене і дає мені щастя.

Ми маємо усвідомити свої потреби і поділитися з іншою людиною, попросити її про це: «Дивись, любий, я отака і така, чи можеш ти мені з цього списку щось дати? Я готова взяти…» Цей процес усвідомлення відбувається постійно, бо я розвиваюсь, потреби міняються. І доки ця людина може мені це давати, я беру, споживаю це, упиваюсь ним. Тобто «поїсти смачно» можна лише тоді, коли ви усвідомите, що це ви голодні і воно треба в першу чергу вам.

Відтак, пояснює психологія, конструктивна закоханість починається з пізнання самого себе. При цьому ми використовуємо іншу людину як інструмент для наповнення себе. Але в цьому немає абсолютно нічого поганого, так і має бути. На деякому етапі нашого життя і розвитку ми здатні тільки на такі стосунки – функціональні. І треба спочатку дорости до того особистісного рівня, наповнитися, набратися, закритися, щоб далі ви могли вступити в міжособистісні стосунки. Отоді вже починається «про любов».

Шлюб – новий рівень складності

Зазвичай якщо вам повезло, вся ця закоханість закінчується шлюбом. Шлюб – це дуже важлива складова в розвитку. Бо це означає, що двоє людей більш-менш придивилися одне до одного, підібрали той код і щось отримують один від одного. Вони складають пару і хочуть її закрити. Вони беруть одне прізвище, об’єднуються спільним побутом тощо, тобто намагаються зробити систему закритою, щоб отримати від цієї людини все, що ти хотів. А далі зазвичай з’являються діти, і от тоді стосунки стають функціональними.

– Тобто у шлюбі ви вивчаєте свою сексуальність і функціональність як чоловік/жінка. А коли з’являється дитина, ви вже функціонуєте по-іншому, як мама/тато. Це вже, умовно кажучи, інший рівень складності гри. Мовляв, подивимось, як ми будемо з цими задачами справлятися, коли у нас буде спільна дитина. Але при цьому наявність дитини ніби дає можливість себе маленьку на цій дитині долюбити, закрити якісь свої речі. Умовно кажучи, ви ніби ідентифікуєте себе з цією дитиною, і даєте своїм дітям те, чого хотілося в дитинстві вам. Починаєте її любити як себе, давати, купувати і пускати кудись, куди вас не пускали – робити все те, чого не було у вас. І це, до речі, допомагає, – переконана психолог.

Наявність дитини зазвичай сильно допомагає закрити ті проріхи, які не закриває партнер. Об дитину дуже легко налюбитися, бо дитина вас любить безумовно, беззастережно і дуже сильно.

І тому так буває, що коли ви «в дитині налюбились», закрили свої потреби, то інколи вам стає байдуже до партнера, він стає не потрібним. Це великий виклик для пари – народити дитину, але якщо ви цю стадію проходите, після неї настає стадія міжособистісна.

– Якщо все пройшло успішно, ви налюбилися об свого партнера і об свою дитину, а ще ви десь бували, розвивалися, працювали над собою, ви себе – відчули, і згодом в якийсь момент сепарувались від дитини, оце і є любов. Оце і є та стадія, коли любов зазвичай тільки і може у вашому житті з’явитися, – пояснює Анна.

Вибору зраджувати чи не зраджувати – немає

Якщо вам вдається вийти на цей міжособистісний рівень, то це те місце, де у вас може з’явитися можливість іншу людину полюбити. Що це значить? Це значить: о боже, вам нарешті нічого від нього більше не треба! Якщо вам пощастило, то ви вже реалізовані у професії, від вас вже сепарована дитина, ви фінансово незалежні і… Виявляється, що у вас може відкритися багато свободи – іноді аж не знаєш, що з нею робити. І це те місце, де ви можете нібито заново вибрати свого партнера. Не автоматично, а свідомо, якщо він вам дійсно підходить, якщо він підтримує вашу міжособистісну взаємодію. І це якраз те місце, де часто відбувається розпад сім’ї, розлучення.

І так буває часто, констатує психолог.

– У психотерапії є теорія, що зазвичай на міжособистісну взаємодію з одним партнером складно перейти. Так дуже рідко буває, що обидва будучи у функціональних стосунках з дитиною, паралельно розвиваючись, розвивались однаково. І коли вони сепаруються від дитини, то часто розуміють, що у них немає нічого спільного, навіть немає про що говорити. І це місце такого серйозного вибору. Тому що оскільки я більше нічого від тебе не хочу глобально, всі мої потреби уже дасть бог закриті, то чи хочу я бути саме з тобою? Чи, можливо, я можу підібрати собі когось іншого? І це означає розвиток, а не «о боже, ваша сім’я розпадається, як же ж так, а як діти?…» Це означає, що ви розвиваєтесь, бо якщо вам щось не підходить – міняйте партнера, це ваше життя, ви маєте його прожити і розвиватися в контакті з іншою людиною, – зазначає Анна Нижник.

– Можна досліджувати, говорити, ходити до психологів, щоб зрозуміти, що відбувається між вами. Але зрозумійте, у вас немає вибору – чи будете ви зраджувати. У вас є вибір тільки  кого: себе чи іншу людину. І це дуже непростий вибір. Але перед цим треба зрозуміти, що я вибираю, зрозуміти ще раз себе та іншу людину.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ