Секрети оригінального жанру: як у Рівному з’явились міми, живі скульптури та ходулісти

У Рівному вони першопрохідці. Приїхали в наше місто і створили те, чого до них у нас ще не було. А саме – театр живих скульптур, мімів та ходулістів. За три роки від вуличних артистів-аматорів вони виросли до цілого Народного аматорського театру живих скульптур «Галатея», без якого сьогодні не обходиться жодне свято у місті. І хоча зазвичай вони мовчазні і загадкові, сьогодні нам привідкрили секрети свого оригінального жанру. Як створювався театр «Галатея», хто такі міми і ходулісти і що потрібно актору, щоб стати живою скульптурою, про це та інше ми дізнавалися в Олексія та Євгенії Малоок.

Подружжя Олексія та Євгенії Малоок приїхало до нас із Євпаторії у 2015 році. Коли Кримський півострів було окуповано, вони як і сотні українців, що мешкали там, змушені були виїхати з рідного міста, ставши вимушеними переселенцями у своїй країні. Вибір пав на Рівне, оскільки тут мешкали родичі. Хоча спочатку, розповідає Олексій, вони були націлені на Львів, оскільки він здавався їм за атмосферою більш близьким до курортного кримського містечка. Втім, доля розпорядилась по-своєму.

– Ми приїхали до Рівного на початку 2015 року, і якось на вихідних вирішили спробувати вийти на вулиці міста з нашим жанром. Для Рівного це було новинкою – живих скульптур хіба що запрошували інколи на якісь свята з інших міст. Тому нас практично одразу помітили в управлінні культури і запропонували взяти участь у проекті «Рівне.Літо.Музика», а згодом і створити якесь своє клубне об’єднання. Так на базі Міського палацу культури  «Текстильник» з’явився театр «Галатея», а вже в кінці 2015 року нам присвоїли звання народного, – розповідає художній керівник Народного аматорського театру живих скульптур “Галатея” Олексій Малоок.  

Сьогодні жодне міське свято в Рівному не обходиться без живих скульптур і мімів «Галатеї». Їх вже добре знають і залюбки фотографуються діти і дорослі. Вони дивують, зачаровують і створюють карнавальний настрій, а їхні виступи та перформанси додають шарму будь-яким святковим чи урочистим подіям, будь то весілля, корпоративна вечірка, народні гуляння чи урочисте відкриття якогось закладу. Крім того, вже кілька сезонів протягом цілого літа вони тішать і розважають рівнян та гостей міста у мистецькому фестивалі «Рівне. Літо. Музика», а також неодмінно долучаються до всіх масштабних проектів «Текстильника».

А починалось все із набережної в Євпаторії, куди міми та «живі скульптури» вперше завітали ще на початку 2000-х років. Тоді, каже Олексій, вони зацікавились незвичним вуличним мистецтвом, яке прийшло до нас із туристичних міст Іспанії, Італії та Франції. Зародився цей жанр ще в кінці ХХ століття, у Барселоні, коли три міми придумали нову розвагу: вони гримірувались, завмирали в кумедних позах, а за кинуту до капелюха монету «оживали» і дякували якимось цікавим жестом. Ця атракція швидко увійшла в моду і стала візитною карткою багатьох туристичних центрів світу ще у 70-80-х роках минулого століття. І хоча цей жанр у своїх витоках сягає пантоміми, яка зародилася ще в Давній Греції, нині додалися нові технології – аквагрим і покриття костюмів металіком. Відтак сьогодні «живі скульптури» – обов’язкова родзинка усіх туристичних курортів, а, наприклад, у Барселоні вони практично цілодобово розважають гостей міста.

– У нас все почалося з хобі. Ми бачили, як цей жанр розвивається на вулицях Євпаторії, і захотіли спробувати й собі, хоча спочатку навіть не думали, що станемо колись акторами такого театру. Але в принципі, ми росли з цим – Крим, набережна, туристи – все це було досить актуально, – розповідає Євгенія. – Крім цього, я з дитинства займалась у театрі, потім працювала в театральній сфері і на телебаченні, тобто мене завжди тягнуло в цьому напрямку.

Підштовхнула ж подружжя зайнятися оригінальним жанром сестра Олексія, яка першою наважилась спробувати себе в ролі «живої скульптури». Слідом за нею і Олексій з Євгенією захопилися незвичайним заняттям. Почали відвідувати міський центр дозвілля, де вже докладніше  дізналися про оригінальні жанри, живі скульптури, ходулістів тощо. Згодом стали працювати у тамтешньому театрі як актори, а з часом почали самостійно займатися цим.

Олексій зізнається, що його основною професією до цього була банківська справа, адже вчився він на економіста. Євгенія ж сміється, що завжди любила танці і театр, але заробляла на життя всім, чим можна. А познайомившись із театром живих скульптур, з часом вони зрозуміли, що це переросло у справу їхнього життя. Тож тепер обидва здобувають вищу освіту в нашому РДГУ: Олексій – за професією режисера, а Євгенія вчиться на хореографа. Продовжує сімейну справу і 9-річна донька артистів, яка теж займається в колективі. Батьки кажуть, дівчина була вже і скульптурою, і ходулістом, і завжди активно бере участь в усіх перформенсах театру.

– Тоді в Євпаторії в наш театр приходили всі, хто бажав навчитися вуличного мистецтва, і ми в принципі вчилися один в одного. На той час це не було так розповсюджено і не було багато можливостей знайти інформацію, адже Інтернет ще не був таким загальнодоступним. Засновники театру привезли ідею «живих скульптур» з карнавалу у Венеції, вирішивши заснувати такий жанр і в Євпаторії. Так навколо них зібралася команда однодумців, ми навчались якимось основам, додавали щось своє. А зараз вже кожен, хто починав там, створив свою окрему команду, – розповідає Олексій Малоок. –  Дехто залишився в Криму, але більшість роз’їхалися по світу – працюють в Україні, Росії, за кордоном. Але ми підтримуємо зв’язок, спостерігаємо за успіхами і прогресом один одного.

Нині вже рівненському Народному аматорському театру живих скульптур «Галатея» виповнилося 8 років. Подружжя Малооків згуртувало навколо себе нову молоду команду, на яку в Україні вже рівняються інші артисти цього жанру, з’являються і послідовники, які беруть приклад. У свою чергу засновники «Галатеї» із натхненням і захопленням згадують свого колишнього колегу, з яким вони колись починали працювати і Євпаторії.

– Прийшов в наш театр один пенсіонер, якому було на той момент 65 років. Віктор ніколи не займався театром, у нього був свій бізнес, але в один прекрасний момент він захотів спробувати себе в цьому. У 65 років він почав з нуля і… ну він дуже класний! – не приховують симпатії Олексій та Євгенія. – До речі, на світовому чемпіонаті живих скульптур він посів 3-те місце. Для нас це людина, яку дійсно можна вважати авторитетом.

Відтак, переконують засновники театру «Галатея», для вуличного мистецтва практично немає ніяких обмежень – будь-хто може оволодіти цим жанром. На сьогодні в рівненському театрі живих скульптур працюють вже 17 артистів, більшість з яких – це аматори, які не мають жодної театральної освіти чи досвіду. В цьому році започаткували також і дитячу групу, в якій поки що займаються чотири дівчинки віком від 8 до 13 років. Взагалі молодші артисти у театрі виступають вже на одному рівні з дорослими. А у березні на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Арт-центр талантів» юні ходулісти з «Галатеї» посіли 1-ше місце.

– Загалом вік людей, які можуть займатися в нашому театрі, – від 7 років і до безкінечності, – сміються Олексій та Євгенія. – У нас немає вікових обмежень. Зараз це переважно молодь – до 22 років. При цьому театральна чи хореографічна освіта можуть бути плюсом, проте не обов’язкові, просто буде трохи легше, але все одно доведеться все пізнавати з нуля.

Серед основних якостей, які потрібні «живій скульптурі», наші гуру відзначають артистизм, пунктуальність, терпіння, витримку. Але головне – потяг до цього і бажання навчитися чогось нового.

– Ці навички в принципі можна розвити, приходили і такі, хто на початку не міг навіть на тій тумбі простояти більше 15 хвилин. Але всьому навчилися, – пояснює Олексій.

– Тому не менш важливою є адекватність, – додає з посмішкою Євгенія.

За словами артистів, нарядитися, намаститися аквагримом і стояти без руху – це ще далеко не все, що потрібно вміти робити «живій скульптурі».

 – Треба вміти завмерти – не видавати себе ні очима, ні мімікою, уповільнити дихання, по-особливому  рухатися, адже фігура не є постійно статична, а має в певні моменти реагувати на людей. Тому потрібно ще бути пластичним, гнучким, навчитися правильно рухатися – в цьому жанрі існує кілька технік руху – механічні рухи або уповільнені пластичні, – говорить Євгенія.

– Тумба, на якій стоїть «жива скульптура» – це імпровізована мініатюрна сцена, і кожен на ній грає свою роль, – підхоплює Олексій. – Треба вживатись в образ, в якому працюєш, тому артистичність обов’язково має бути. Крім цього, потрібно вміти розкрити свій образ, знайти щось нове у своїй ролі. З ходулями інша історія – там навпаки не можна стояти без рухів, потрібно постійно рухатися і перебирати ногами. Ну а мім, звісно, повинен вміти висловити свої емоції без слів, одними рухами, за допомогою пластики тіла, коли задіяно все – від кінчиків пальців до очей. У міма повинно бути дуже рухливе обличчя. Але ми намагаємось, щоб у нас кожен актор був універсальним – міг бути і живою скульптурою, і ходулістом, і мімом. В принципі, воно все пов’язано. І в будь-якому випадку треба вміти відчувати свого глядача, тримати з ним контакт, вести діалог, незалежно від того, чи то мала тумба, чи велика сцена.

Олексій також додає, що у них в театрі акторів передовім навчають базовим навичкам і вмінням, а потім надають можливість додати, привнести щось своє. Кожен актор може розкрити свій потенціал в образі кумедного міма (при чому це не обов’язково берет і матроска), екстравагантного ходуліста чи витонченої, романтичної живої скульптури. Ніхто не обмежуватиме вашу фантазію – нові образи та інтерпретації лише вітаються.

– У нас є костюмерна і кожен актор може прийти і обрати собі новий образ, як він його відчуває. Так само і уроки гриму, де навчаємо основам, а далі на основі свого образу актор робить собі грим сам. Загалом репетиції у нас відбуваються 3 рази на тиждень – і кожен день ми займаємось чимось новим: ходулі, хореографія, акторська майстерність, грим, пластика тощо. Наприклад, щоб навчитися ходити на ходулях, потрібна певна підготовка, адже це специфічне навантаження, тому треба підготувати і спину, і ноги. Тому коли приходить нова людина, ми тільки місяць готуємо її до ходуль: як треба тримати осанку, вміти розслабляти ноги і т.д. І перші рази у нас постійно хтось поряд на підстраховці, – розповідає секрети театру мімів та ходулістів Олексій Малоок.

На сьогодні артисти театру «Галатея» не тільки активні учасники всіх вуличних свят і народних гулянь у Рівному, але й беруть участь у багатьох спільних проектах МПК «Текстильник» – як от шоу-вистави «Лялькар», «Аліса», «Дюймовочка». Кажуть, намагаються привнести свою «родзинку», а тому пробують синтезувати жанри, в яких працюють, розширити їхні межі, розвиваючи різні напрямки своєї творчості.

– Зараз, наприклад, робимо вже окремі сценки з пантомімами, об’єднані якимось змістом чи темою, стараємось робити синтез різних жанрів, танці поєднуємо з акторською грою, діалогами тощо. У планах – повноцінна вистава, яка об’єднає всі ці напрямки, – пояснює Олексій.

 

Мистецтво акторів «Галатеї» вже знають у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі, Вінниці та багатьох містах і містечках Західної України. Основний сезон для українських артистів – це літо, коли відбувається особливо багато заходів та фестивалів. Наразі рівненські міми та ходулісти готуються до поїздки в Одесу на міжнародний фестиваль-конкурс мистецтв «АРТ Причал», де демонструватимуть танцювальні номери на ходулях, театралізовані сценки тощо.

– Нам добре там, де люди сприймають нас із посмішкою, – відповідає Євгенія на питання про особливості публіки у різних містах. – Великі міста трохи перенасичені цим, там треба постаратися, щоб чимось здивувати людей. Але от нам, скажімо, сподобався Хмельницький, це ніби обласний центр, але наш жанр для них був у диковинку. Нас добре там сприймали, адекватно, – сміються актори.

Кажуть, що за роки досвіду не бракувало і курйозних історій. Але в Західній Україні їх було значно менше, ніж на Сході, в Дніпрі, Києві чи в тому ж Криму.

– Але ми багато років відпрацювали в Євпаторії, тому добре  навчені і загартовані. Це курортне місто і там бували досить напружені дні, коли доводилося стикатися із не зовсім тверезими туристами, які думають, що їм все дозволено. Бувало всяке, – посміхається Євгенія.

Нині артисти «Галатеї» не припиняють удосконалювати свою майстерність і вже замислюються над участю у світових чемпіонатах, починаючи надсилати свої пропозиції на різноманітні міжнародні конкурси.

– Насправді в різних країнах проходить дуже багато світових фестивалів, де б нам хотілося взяти участь. Наш колектив ще в Євпаторії часто брав участь у міжнародних фестивалях – їздили у Венецію, Туреччину, а зараз ми вже самі доросли то такого рівня, що хочемо показати себе.

До слова, Народний аматорський театр живих скульптур «Галатея» проводить постійний набір артистів віком від 7 років і запрошує рівнян спробувати себе в оригінальному жанрі.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ