Роман про Мазепу, написаний божевільним: рівненський дослідник презентував “неканонічний” погляд на історію

Відомий історик та філософ, автор науково-публіцистичних та історико-інтелектуальних художніх творів Петро Кралюк презентував у Рівному нову книжку – ретророман «Справжній Мазепа». Текст роману, опублікований ще у 2009 році на сторінках журналу «Київська старовина», нарешті знайшов свого видавця, визрівши у повноцінне художнє видання.

Ретроман «Справжній Мазепа» вийшов у видавництві «Фоліо» у минулому році. Нині у Рівному відбулася його презентація в Арт-ательє Георгія Косміаді, організована обласним краєзнавчим музеєм.

Петро Кралюк використовує як історичне тло період 18-19 століття, подаючи деякі епізоди української історії та біографії відомих особистостей у гумористичному ключі. Але для створення ефекту абсурду оселяє своїх героїв на сторінках роману «Гетьман», який пишеться божевільним пацієнтом у сучасній психіатричній лікарні. Процес написання твору контролює лікар-психіатр Левко, який і є оповідачем у творі. Відтак читач побачить у романі подвійне дно, коли реалії сьогодення перегукуються та переплітаються з гучними історичними подіями, творами українських класиків, їх біографією та відомими літературними сюжетами.

Історичним підґрунтям, яке лягло в основу роману, є непорозуміння, які виникли між Петром І і Мазепою, коли після поїздки до Голландії Петро І різко міняє свою політику. Є думки, що його там вбили і підмінили двійником, який і почав проводити політику, вигідну Голландії. А війна проти Швеції була в якійсь мірі якраз в інтересах Голландії. Очевидно, Мазепа не поділяв зміну такої лінії, і між гетьманом та Петром І виникають суперечності. Відтак Мазепа переходить на бік Карла ХІІ.

У романі Петра Кралюка історія, пов’язана з подіями тих часів, подається в гумористичному плані.

– З моєї точки зору ми маємо критичніше підходити до своїх героїв і, можливо, часом навіть треба над ними посміятися, – пояснює свій задум автор. – А якщо говорити про Мазепу, то тут справді є над чим посміятися. Зокрема, якщо взяти хоча би його роман з Мотрею Кочубеївною.

На сторінках «Справжнього Мазепи» можна побачити і таких персонажів як Гоголь, Шевченко, Бєлінський, Нестор Кукольник та інші літературні персоналії. Вони ведуть літературні та мовні дискусії, висміюють одне одного, пиячать у трактирах, відвідують публічні дома. При чому, наприклад, Пушкін з’являється у романі не тільки живий-здоровий (хоча події відбуваються вже після трагічної дуелі), але й голий та у компанії симпатичної німецької повії. Один з епізодів твору божевільного Едічки описує ситуацію, коли до Петербурзького трактиру заходить Шевченко разом зі своїм другом художником Василем Штернбергом і бачать зажуреного Гоголя. Друзі пропонують Гоголю не сумувати, а піти разом до борделю. Гоголь відмовляється, а Шевченко натомість дивується, що, мовляв, тут такого страшного, це ж такий собі літературний салон… Зрештою митці потрапляють до цього борделю-салону, де несподівано зустрічають голого скуйовдженого Пушкіна у ліжку з повією. При цьому російський класик чудово розмовляє українською і наказує своїй подрузі принести для друзів оковитої, сала та огірків.

Дискусія про українську мову і літературу виникає і між Гоголем та Кукольником, який, зокрема, говорив, що Шевченко не повинен писати українською мовою, хоча сам він був українцем, більшого того, навіть греко-католиком. Долучається до дебатів і Бєлінський. Словом, історична правда тут чудернацьким чином переплітається із художнім вимислом, адже у Гоголя, наприклад, дійсно є оповідання, де можна побачити опис публічного дому, а з  Кукольником їх пов’язує спільне навчання у Ніжинському ліцеї.

Крім цього, уважний читач вловить і чимало підтекстів та реальних прототипів героїв роману. Своєрідним прототипом божевільного Едічки є Едуард Лимонов, хоча сам Кралюк зізнається, що був ще один сучасний автор – відомий український письменник, який своїми думками про позитивні сторони божевілля надихнув його на створення цього персонажу. Або, наприклад, є у романі така собі Оксана, яка ділиться із психіатром Левком інтимними історіями. Один із читачів, за словами автора, вже здогадався, що це за Оксана…

Разом із тим Петро Кралюк наголошує, що це передовсім гумористичне оповідання, де багато іронії та гротеску. Тому не варто сприймати тексти про класиків цілком серйозно, адже не треба забувати, що пишуться вони все-таки божевільною людиною. Це стосується всіх літературних частин, написаних божевільним Едічкою.

Щодо мотивів, які спонукали історика та філософа взятися за такий неоднозначний жанр художнього твору, де поєднані гумор, абсурд, парадокс, різні естетичні і філософські категорії, то тут можна говорити про кілька чинників.

– По-перше, твір писався ще за часів правління Віктора Ющенко. Тоді мене дуже часто шокував оцей нарваний патріотизм до речі і не до речі, який часто зводився до абсурду. І певно, це був чи не основний чинник написання цього твору. По суті тут є реалії часів Ющенка, оці всі його пропозиції святкувати Українсько-шведський союз, коли якраз 200-ліття від дня народження Гоголя співпало із 300-літтям Українсько-шведського союзу, і тому подібні речі, – пояснює Петро Кралюк.

А по-друге, зізнається автор, як історику йому інколи дійсно не вистачає форми для викладу свого неканонічного бачення історичних подій. Це також є певним чинником звернення до художньої форми.

– Я перечитав масу літератури про Мазепу, як наукової, так і художньої, зокрема є твір російської дослідниці Тетяни Таїрової-Яковлєвої «Иван Мазепа: история предательства», перекладений в Україні. Хоча і дуже об’єктивно, але все-таки вона писала про Мазепу радше з російської дзвіниці, – говорить письменник. – А от щодо українських писань про Мазепу, то виявилося, що це швидше за все такі собі ура-патріотичні писання, які закривають очі на багато моментів. Я ж все-таки спробував у цьому творі у гумористичній формі дати зрозуміти, що Іван Мазепа це не є однозначна фігура. І в принципі однозначних фігур в історії немає. Те саме можна сказати про Хмельницького, Івана Виговського, сучасного Порошенка, Кучму, того самого Путіна і т.д. Є свої плюси, є і свої мінуси. Але ми мали би оцінювати того чи іншого діяча не лише в контексті епохи, хоча це дуже важливо, але дивитися, що дали ці діяння на перспективу. З моєї точки зору, те, що зробив Мазепа – маю на увазі саме перехід на сторону Карла ХІІ, для України не мало конструктивного характеру.

На думку рівненського дослідника, після Полтавської катастрофи Лівобережна Україна, чи Гетьманат, отримала чергову Руїну. По суті, автономію України було зведено нанівець. Лише за часів Єлизавети Петрівни, коли з’являється Разумовський, починається якесь часткове відновлення автономії, але це вже була зовсім не та автономія. Важливо і те, що Мазепу тоді реально не підтримали, про що свідчить і народна творчість, де він не виступає у ролі героя, а радше є анти-героєм. І лише в патріотичній літературі він стає героєм.

Хоча, зауважує Петро Кралюк, було і чимало позитивних моментів у діяннях Мазепи.

– По-перше, з одної точки зору, завдяки йому в Україні відбулася певна стабілізація після довготривалої Руїни, не велися такі кровопролитні війни, Україна нарешті могла трохи відпочити від цих війн, були досить гарні зрушення в культурній сфері, за що треба подякувати Мазепі як меценату, як людині, яка підтримувала культурні проекти. Зокрема і Києво-Могилянську академію. Адже, власне, саме за його часів цей заклад отримав статус вищого навчального закладу – академії. Отож усі ці плюси і мінуси в романі є. І тому в першу чергу це швидше матеріал для роздумів.

За словами рівненського історика, він, на відміну, скажімо, від Олеся Бузини, з яким дехто воліє його порівнювати, намагався критично підійти до тих чи інших моментів історії і показати українцям, що не можна так однозначно оцінювати Мазепу, Хмельницького і багато кого іншого. Це стосується і його книг «Таємний агент Микола Гоголь», «Козацька міфологія», «Богдан Хмельницький: легенда і людина».

– Так само і цей роман – це швидше матеріал для роздумів, і його не треба сприймати як істину, це є художня правда, яку я запропонував українцям. А ви вже можете її сприймати або не сприймати.

Зважаючи на те, що роман писався майже 10 років тому, нині, для харківського видання автор переписав деякі епізоди, зокрема епізод святкування нового року, підредагував і деякі інші речі, змінив акценти.

– Журнальний варіант 2009 року був поданий в дещо іншому ракурсі. Навіть на полях давалися коментарі із праць різних психологів, психіатрів, тобто це нібито був роман про божевільних. Зараз це швидше твір про наші реалії, про те, як ми сприймаємо класичну літературу, – додає Петро Кралюк. – Крім цього, харків’янами була здійснена редакція діалогів у творі, відтак вони використали свою, так би мовити, мовну інтерпретацію, бо є багато таких речей, які для мене, волинянина, виглядають незвично. Але, напевно, жителі Слобожанщини, Лівобережної України так розмовляли чи розмовляють, і вони саме таким чином поінтерпретували цей текст.

Сам автор назвав свій твір роман-есе, у видавництві ж він отримав характеристику «ретро-роман». Книжка містить чимало ілюстрацій, підписами до яких слугують уривки з роману.

Щодо фіналу, то автор обіцяє цікавий хепі-енд, де буде і весілля, і народження дитинки, і великий спадок. А головне – божевілля несподівано переростає у мистецький талант. Отож, не пропустіть  чергової інтелектуальної історичної “головоломки” з подвійним дном від Петра Кралюка.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ