Що у Рівному роблять для того, аби покращити життя людей з інвалідністю

Неможливо збагнути проблеми людей з особливими потребами, якщо не зіткнувся з тим особисто. Частково, наскільки важко візочникам, розуміють молоді мами, які витягують дитячі візочки на десятисантиметрові бордюри, виносять та зносять самотужки їх у громадському транспорті. Бо ж треба зауважити, що рівняни не поспішають допомагати. Мабуть тому-то людей з інвалідністю на вулицях міста помічаємо вкрай рідко: не тому, що їх у місті не багато, а тому, що наше місто вкрай не зручне для таких осіб.

Радник міського голови Рівного з питань людей з інвалідністю Петро Поліщук зауважує, що за кілька останніх років у Рівному справді покращили умови існування для людей з інвалідністю. Проте загалом картина фізичної доступності Рівного для людей з інвалідністю нагадує складання пазлів. Все ще маємо незаповнені пробіли.

Із позитивних змін у Рівному люди з інвалідністю відзначають оформлення зовнішньої озвучки міських тролейбусів. Здавалося б, що може бути простіше, проте таке «благо» з’явилося зовсім недавно, хоча цього і вимагав закон.

– Нещодавно міська рада купила 6 низькопідлогових тролейбусів. Ще один, львівський, який також доступний для людей з інвалідністю, які пересуваються на візках. Те, що тролейбус не завжди стає до бровки, то це вже інше питання, людський фактор. Але тролейбуси купують, і на даний момент, якщо і купуватимуть нові, то вони теж будуть низькопідлогові, – зазначає Петро Поліщук.

Для того, аби зрозуміти, наскільки важко пересуватися містом людям, які мають вади зору, достатньо спробувати пройтися вулицями із закритими очима. Для них перешкодою є все: пірамідки, які ставлять як завгодно, аби тільки автомобілісти не паркували свої транспортні засоби поблизу будівель, самі автомобілі, які «тулять» де заманеться, рекламні блоки, що розставляють просто на тротуарах, тощо. А чого тільки вартує спроба перейти дорогу, надто, якщо ти у місті проїздом…

На фото – Петро Поліщук

– У Рівному тактильну плитку почали класти ще восени 2016 року. Перша плитка була покладена біля залізничного вокзалу. Це також було нашим побажанням, бо до того бордюри просто фарбували жовтою фарбою, щоб було видно, де є перехід. Але фарба стерлася десь за три місяці, тож вирішили, що плитка значно ефективніший засіб. Проблема полягала ще й у тому, що в Україні, на жаль, довгий час таку плитку не виробляли. Налагодили виробництво тільки кілька років тому. Звісно, наша плитка до європейської трішки не дотягує по стандартах – не настільки контрастна – але її видно та чути під ногами, – розповідає радник.

Зрештою, закупили українську, почали класти. Та згодом з’ясувалося, що частина плиток лежить взагалі неправильно.

– Відповідно до норм, плитка повинна лежати перпендикулярно до переходу. А майстри поклали її як їм виходило, навскіс у тому числі. Тож людина, яка  взагалі не знає міста, орієнтуючись лише за тактильними відчуттями, ступивши на плитку, запросто може піти по діагоналі переходу. Ми про це говорили вже і з міським головою, і з представниками управління ЖКГ. Результат є: біля Рівненської обласної лікарні поклали плитку як слід, – розповідає радник.

Знову ж, відповідно до чинного законодавства, там, де кладуть тактильну плитку, пониження бордюрів для людей, які пересуваються на візках, може досягати нуля. Якщо плитки немає, то висота бордюру може бути 2,5 сантиметра. Це робиться для того, щоб незряча людина відчувала, що вона вийшла на проїжджу частину. Натомість у Рівному, навіть там, де покладено тактильну плитку, є бордюри, що значно виступають більше ніж на 2,5 сантиметра. Молоді матусі знають, що таке вивезти дитя на візочку навіть на бордюр висотою до трьох сантиметрів, а виїхати самотужки на таку перепону складніше в рази.

– Потроху в місті облаштовують зручні проїзди, пандуси, понижають бордюри на переходах…  Хоча хотілося б більше. Щоб прислухалися до наших рекомендацій, прохань і побажань, коли проектуються якісь нові споруди або йде реконструкція існуючих. Бо правду кажучи, навіть нормативних пандусів у місті взагалі дуже мало. Може відсотків 5 від загальної кількості. А ще по місту дуже багато пірамідок, які перешкоджають рух транспорту по тротуарах і через які часто перечіплюються навіть ті, хто не має проблем із зором. Ми писали звернення до Хомка, до управління ЖКГ з проханням прибрати їх. Та виходить так, що не зовсім зрозуміло, чиї ці пірамідки: стоять на землі міста, але хто їх ставить – незрозуміло. От буквально недавно була реконструкція майдану біля органного залу. Там поставили стовпці, поклали плитку – все відповідно до державних будівельних норм, щоб не виїжджали машини на тротуар. Та потім, не знаю хто, мабуть, філармонія, попросила зрізати два стовпчики (у них там автобус стає біля входу у філармонію). Зрізали, але не «під нуль», а лишили кілька сантиметрів. І через цю перешкоду перечіплюються всі, –  каже Петро Поліщук.

На фото – Віталій Герман

Про те, що місто Рівне, м’яко кажучи, не зовсім комфортне для маломобільних груп населення, говорить і заступник міського голови Рівного Віталій Герман. На його переконання, вся справа в тому, що починаючи з 2007 року органи місцевого самоврядування на десять років були позбавлені повноважень і контролю у сфері будівництва.

– Тільки торік повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю повернулися міському голові та управлінню ДБК Рівненської міської ради. А ще такі проблеми виникли у зв’язку з тим, що діяли і діють застарілі державні будівельні норми. Вони в принципі не відповідають запитам суспільства і трендам сучасного європейського міста. Лише в липні цього року передбачається затвердження нових державних будівельних норм. Це стосується і будівництва доріг. Хто був у Європі, бачили, що кожен перехід там оснащений і острівком безпеки, і світлофорами… Словом, багатьма речами, які відповідають сучасним стандартам. Завжди знайдеться те, що можна покращити. Тож працюємо. І варто зауважити, що там, де проявляється запит громадянського суспільства на зміни – міська влада дослухається, – запевнив Герман.

Виходить, аби в місті зробили зручний пандус, люди з інвалідністю мають попросити. Хоча, за словами Петра Поліщука, насправді до таких прохань дослуховуються не всі і далеко не завжди. Тож поки пересування містом – цілий квест для людей з інвалідністю. А їх у Рівному чимало. Просто через ями на дорогах, високі бордюри та відсутність пандусів більшість з них не наважується залишати домівки. Але всі вони хотіли б жити повноцінним життям.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ