Сьогодні віряни Рівненщини вшановують митрополита Київського Константина

Про життя святителя Константина, Митрополита Київського відомо дуже мало. Він був греком за походженням. До того як стати на Київську кафедру, він був ініціатором скликання Константинопольського Собору 1156 року. На ньому розглядали слова з літургічної молитви на Херувимській: «Бо Ти єси Той, що приносиш жертву і принесений, що приймаєш і роздаєшся, Христе Боже наш».

До призначення святителя Константина, в Києві відбувались драматичні події. Київською митрополичою кафедрою з 1131 року управляв Митрополит Михаїл II, теж грек за походженням. У 1141 р. він виїхав з Києва до Константинополя і в тому ж році помер. Після смерті Митрополита Київського Михаїла, князь Ізяслав Мстиславич вирішив висвятити на Митрополита Київського свого духівника Климента Смолятича. Він запросив його зі Смоленська та хотів висвятити його руськими єпископами без згоди Вселенського Патріарха, як це було раніше.

Для цього він скликав Собор руських єпископів. Архієреї, які хотіли догодити князю, висвятили Климента в єпископський сан главою Святого Климента, Папи Римського, яка була привезена Святим князем Володимиром із Херсонеса в Київ.

Але не всі єпископи погодилися обирати Клима Смолятича на Митрополичий престол. У першу чергу, це були єпископи-греки: Новгородський — Нифонт, Полоцький — Косма та Смоленський — Мануїл. Вони вважали, що посвячення здійснено всупереч церковним канонам.

У січні 1156 році  на Київську кафедру призначили Митрополита Константина. Отримавши посвячення від Патріарха, Митрополит у тому ж році прибуває до Києва і відстороняє від Митрополичого престолу і від архієрейського служіння Клима Смолятича. Від богослужінь були також відсторонені всі, кого він висвячував.

Церковний Собор у складі Митрополита. Константина та єпископів Косми Полоцького та Мануїла Смоленського почав відновлювати норми церковного життя, що існували раніше. Митрополит розширив практику заміщення архієрейських кафедр єпископами-греками. У Суздаль був призначений грек Леон, у Чернігів – грек Антоній, на кафедру в Галичі – Косма, також грек. Після смерті князя Юрія Долгорукого 1157 році почалася нова боротьба за княжий престол, та Митрополичу кафедру. Митрополит Константин мав своїх прибічників, але багато хто бажали повернення Клима Смолятича. Тоді Митрополит Константин, заради миру і спокою, вирішив залишити Київську кафедру за власним бажанням. У Константинополь до Вселенського патріарха відбули княжі посланці з проханням прислати нового Митрополита. Прохання князів було задоволено, і до Києва направився Митрополит Федір. Але це було вже в серпні 1161 року. А поки що, на початку 1159 року Митрополит Константин відправився до Чернігова, де княжив Святослав Ольгович. Єпископською кафедрою в Чернігові тоді керував грек Єпископ Антоній.

У Чернігові Святитель Константин смертельно захворів. Відчуваючи швидку кончину, він запросив до себе Єпископа Антонія і, вручивши йому Заповіт, взяв у нього зобов’язання, щоб той після його смерті виконав усе, що там було написано. Після кончини Митрополита, що сталася 18 червня 1159 році, в присутності князя Чернігівського Святослава, Єпископ Антоній зачитав заповіт покійного Святителя. Те, що там було написано, викликало величезний подив і навіть страх серед присутніх:

«Після моєї смерті не віддавайте моє тіло на поховання, але прив’яжіть мотузками за ноги, витягніть мене за місто на з’їдання собакам. Я нагрішив: через мене виникла смута. Нехай за це буде на мені рука Господня, нехай я постраждаю, але відведе Господь незгоди та розбрат від народу святого».

Усі жахнулися, почувши ці слова. А князь сказав Єпископу: «Роби, як вважаєш за потрібне». Єпископ Антоній не наважився порушити клятви, і зробив так, як було написано. Тіло покійного витягли за місто і залишили в полі. Три дні воно, самозасуджене, лежало непохованим, і ніхто до нього не доторкнувся — ні тварина, ані птиця. Люди бачили, що вночі над ним сяяли три вогняні стовпи до самого неба.

Третього дня князь Чернігівський Святослав (Ольгович) звелів поховати тіло з усіма почестями в Спасо-Преображенському храмі міста Чернігова, де вже були мощі Святого Великого князя Ігоря. У ті страшні дні, коли тіло Митрополита лежало біля Чернігова на полі, у Києві шаленіла страшна буря. Навіть намет, що стояв біля князівського, у районі Вишгороду, був знищений вщент. «Це кара Господня, яку він послав на нас за гріхи наші», – сказав князь.

При безперервних громовицях, блискавка одночасно вбила чотирьох священнослужителів і чотирьох мирян. У Чернігові всі ці дні яскраво сяяло сонце, а після похорону митрополита Константина повсюди наступила тиша і повний спокій. Подібно до того як Господь не залишив розп’ятого поруч з ним на Хресті розбійника, який розкаявся, так і тут Милосердний Всевишній Владика прийняв плоди покаяння, принесені митрополитом Київським Константином. Біля його святих мощей стало творитися багато чудесних зцілень.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ