У Рівному відбулися заходи до Міжнародного дня на підтримку жертв катувань

26 червня весь світ відзначає Міжнародний день на підтримку жертв катувань. З цього приводу в Рівненському регіональному центрі з надання безоплатної правової допомоги відбулася зустріч-обговорення ключових проблем катування та жорстокого поводження з людьми в Україні. На захід завітали представники Нацполіції, юристи та представники громадськості.

Присутні зійшлися на думці, що відсутність ефективного розслідування катувань та суворої відповідальності за їх вчинення призводить до того, що ця проблема лишається актуальною в українському суспільстві. Більше того, не зважаючи на фактичне зменшення випадків катувань в поліції протягом останніх років, стати жертвою тортур боїться кожен третій українець.

– Катування включає в себе кілька форм. Це може бути нанесення фізичних, моральних або психологічних страждань. Приклади катувань ми бачимо на війні, коли солдатам вирізали татуювання просто через те, що комусь не подобалися політичні або націоналістичні вподобання певної особи. Протидія катувань – це обов’язок держави в першу чергу, – зазначила координатора зустрічі, юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини Марія Цип’ящук.

Спікерка розповіла про правову основу та юридичні особливості застосування тортур в контексті міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна, про різні види поводження чи покарання людини, які можуть розцінюватися як жорстоке поводження, а також про дані останніх аналітичних досліджень стосовно катувань. Марія Цип’ящук наголосила на тому, що свобода від катувань є абсолютною, оскільки катування посягає на саму людську гідність, на те, завдяки чому людина може відчувати себе людиною, що б вона до того чи після не накоїла. Це означає, що не існує обставини, яка б могла виправдати катування – ані з метою дізнання, ані під час збройних конфліктів, ані у будь-якому іншому випадку.

Після цього учасникам заходу було продемонстровано документальний фільм «Килимок» режисера Андрія Роханського. 12-хвилинна кінострічка розповідає про історію звичайного чоловіка, який працював у компанії із заміни килимків у різних приміщеннях. В один із його робочих днів чоловіка затримали і відвезли до відділку поліції, де його катували впродовж кількох годин, змушуючи зізнатися в якомусь злочині. Коли зрозуміли, що затримали або не ту людину, або потреба у його свідченнях вже відпала, його – знову ж таки змусили – розповісти в суді вигадану історію про те, що він під час прогулянки, начебто, виявив злісну непокору співробітникам правоохоронних органів. Потрібно ж було якось пояснити причину перебування чоловіка у відділку такий тривалий час. Аргументом було те, що у випадки його відмови його, звісно ж, відпустять, але ще до того, як він добереться додому у нього знайдуть наркотики. В результаті, чоловік провів ще три дні за ґратами за адміністративне правопорушення.

Ця життєва історія доводить те, що жертвою катувань може стати будь-хто у будь-який момент.

По завершенню зустрічі, організатори заходу – громадська організація «Україна без тортур», перемістилися на бульвар Незалежності в Рівному, де за участі волонтерів-студентів провели громадську акцію. Так, будь-хто бажаючий міг долучитися до діалогу за столом, який стояв прямо на тротуарі – і поспілкуватися про окреслені вище питання. Також волонтери з’ясовували суспільну думку не лише в тих, хто долучався до загального діалогу, але й в інших перехожих.

Виявилося, що більшість опитаних – близько 30 людей – в цілому знають про те, що тема катувань в Україні досі актуальна. Менше з них можуть дати чітке визначення того, чим є катування, хоча – в цілому – сходяться на тому, що катуванням завдає фізичного або морального страждання особі і лише кілька людей, з якими спілкувалися організатори акції, вважали, що катування або ж взагалі майже не трапляється в нашій державі, або ж дуже рідко, і катуванням є лише фізичні знущання.

На питання: «де, на Вашу думку, люди є найменш захищеними від катувань» – називали школи, лікарні, відділки поліції, в’язниці.

Як виявилося, майже ніхто з людей не замислювався над тим, що місцями несвободи є значно більше число установ (сьогодні їх більше 4500), і до них належать, наприклад – психоневрологічні інтернати, будинки дитини, школи-інтернати закритого типу, військові частини та багато інших. З одного боку закритість закладів, з іншого боку – значний рівень толерування допустимості катувань (за даними дослідження Харківської правозахисної групи менше 25% українців погоджуються із тим, що катувати не можна за жодних обставин) – ставить перед нами багато питань, і найпершим кроком, найменшою дією, яку може зробити кожен – це не лишатися осторонь та не мовчати, коли стає відомо про випадки жорстокого поводження з людьми.

Вам також можуть сподобатись
Комментарі
Завантаження...
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ